(This article is also available in English here. Переклад статті здійснений завдяки Дар’ї Карман.)
Коли правозахисні групи закликають взяти зброю до рук, ми зазвичай не маємо на увазі гвинтівки. Їх використовують для придушення інакомислення, утисків меншин та інших зловживань. За всіма показниками ми віддаємо перевагу дипломатії, а не війні. Конфлікт – це, мабуть, найбільше порушення прав людини, що спричиняє страждання цілих поколінь. Права людини – це і шлях до миру, і його результат.
Проте бувають випадки, коли організація, подібна до моєї Фундації “Open Society”, не бачить іншого способу захистити права людини в найближчій перспективі. Так було вісім десятиліть тому, коли наш засновник єврейського походження Джордж Сорос пережив нацистську окупацію Угорщини. Так було в 1995 році, коли він підтримав дії НАТО, щоб запобігти подальшим звірствам в Боснії. Те ж саме сьогодні відбувається в Україні, де його Фундація “Open Society” вже понад 30 років працює над просуванням демократичного врядування, верховенства права та прав людини, і де російська агресія загрожує звести нанівець усі здобутки. Лише гучна поразка змусить Володимира Путіна сісти за стіл переговорів і добросовісно вести діалог для припинення конфлікту.
Війна – це ціна, яку платить світ, коли могутня держава, що володіє військовою силою та ядерною зброєю, нехтує міжнародним правом і використовує гуманітарні коридори, щоб відігратися перед своїм наступним нападом. Ми вже бачили цей “фільм жахів” раніше: в Сирії, Чечні і в самій Україні, де Росія незаконно окупувала Крим у 2014 році. За дев’ять років, що минули, окуповані Росією території перетворилися на анклави беззаконня та корупції. Порушення прав людини є повсюдними, а переслідування та гоніння вразливих груп населення – невпинними.
Руйнування тепер повторюються в інших частинах країни. Повідомлення про звірства російських військ продовжують надходити. Розстріли цілих сімей, цілих кварталів серед білого дня. Зґвалтування, катування та насильницьке викрадення дітей. Існують вже десятки тисяч потенційних воєнних злочинів, які потребують розслідування, які ми, Фундація “Open Society”, намагаємося підтримати фінансово та технічно.
Болісне і кропітке документування воєнних злочинів відкриває можливість для притягнення злочинців до відповідальності в майбутньому. Але шлях до міжнародного правосуддя є довгим і складним, а нові механізми – такі як спеціальний трибунал для переслідування Путіна за злочин агресії – є політично складними. І жоден з цих шляхів не зможе запобігти подальшим зловживанням, спричиненим неминучим новим російським наступом.
Путін не погодиться на мир; збройна боротьба – наш єдиний вибір. Саме тому Україна потребує більшої, а не меншої підтримки. Наратив про відважного українського Давида, який бореться зі склеротичним російським Голіафом, допоміг зібрати підтримку по всьому світу, але зараз він маскує повзуче самозаспокоєння серед союзників України в той час, коли досі існує реальний ризик того, що в України можуть закінчитися боєприпаси і вона буде розгромлена. Це завдасть удару по демократії і правам людини в усьому світі. Занадто багато людей вже постраждали від підтримки Путіна інших авторитарних режимів, від російського втручання – політичного і військового – в країни Африки і Близького Сходу, а також від ерозії міжнародних законів і норм.
Занепокоєний вигляд Вашингтону і НАТО дають зрозуміти, що вони усвідомлюють ризики. Однак у Сполучених Штатах консенсус у Конгресі щодо великої військової та економічної допомоги Україні, схоже, ґрунтується на припущенні, що найгірше залишилося в минулому. Насправді, з наближенням першої річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну може знадобитися набагато більша підтримка.
Необхідна чітка послідовність: зупинити і повернути назад захоплене Путіним; скувати його, виставивши його переможеним, щоб він або ті, хто захопить у нього владу, вступили в реальні перемовини; і домовитися про угоду, яка гарантує безпеку, суверенітет і демократію Україні, безпеку і права її народу, а також її відбудову і відновлення – у тому числі шляхом виплати репарацій зі сторони Росії.
Для цього знадобиться зброя, санкції та загроза відповідальності. Все це вимагає швидкої мобілізації “політичної енергії” – від забезпечення допомоги Україні з боку нечесно отриманих прибутків російських олігархів, до роз’яснень країнам, що розвиваються, чия підтримка має вирішальне значення для просування міжнародного правосуддя.
Захід не може ігнорувати те, що багато інших регіонів страждають від наслідків глобальної кризи, спричиненої діями Росії, і розгнівані тим, що війна в Європі переключила на себе усю увагу з інших жахливих конфліктів. Це слушна критика, на яку треба відповідати не менш сміливими заходами, спрямованими на подолання боргів, інфляції та відсутності продовольчої безпеки, а також на те, щоб не забувати про кризи в інших регіонах.
“Бувають випадки, коли організація, подібна до моєї, … не бачить іншого способу захистити права людини в найближчій перспективі.”
Але це не повинно виправдовувати недостатню реакцію на події в Україні – і на “вигнанця” Росію, яка нівелює цінність прав людини, демократії та верховенства права в усьому світі. Якщо Україна програє, глобальні наслідки будуть переслідувати світ протягом багатьох поколінь. Америка і Захід повинні подвоїти зусилля, щоб стати на її захист.
(Примітка редактора: Читачів також може зацікавити останній випуск подкасту Just Security “Рік війни Росії проти України: Формування відповіді США”).
Фото: Родичі плачуть над труною 27-річного українського військовослужбовця Юрія Кулика, який загинув на Донеччині, через російське вторгнення в Україну під час похоронної церемонії в Калинівці під Києвом 21 лютого 2023 року. (Фото: DIMITAR DILKOFF/AFP через Getty Images).
* * *
Про автора:
Марк Маллок-Браун (@malloch_brown) – президент Фундації “Open Society”, найбільшої у світі приватної організації, що фінансує незалежні групи, які борються за справедливість, демократичне врядування та права людини.