This article is also available in English here. Переклад статті здійснений завдяки Дар’ї Карман.
У той час як наближається річниця повномасштабної війни Росії проти України, в різних судах розглядається низка справ, що тривають з вторгнення Росії в Крим та на схід України у 2014 році. Минулого місяця окружний суд Нідерландів заочно засудив до довічного ув’язнення трьох командирів підтримуваних Росією сил, визнаних винними у збитті літака Малайзійських авіаліній рейсу MH17 17 липня 2014 року та вбивстві всіх 298 осіб на борту, а Велика палата Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) вже цього місяця винесе своє попереднє рішення за трьома об’єднаними заявами України та Нідерландів проти Росії.
Рішення, яке має бути винесене 25 січня, стосується прийнятності (статті 34 і 35 Європейської конвенції з прав людини, ЄКПЛ) та екстратериторіальної юрисдикції Росії на сході України (стаття 1 Конвенції). Усі три заяви, які суд об’єднав, стосуються порушень прав людини Росією на сході України, а тому вимагають визначення того, чи може Росія бути притягнута до відповідальності за порушення прав людини за межами її власних територіальних кордонів, у сусідній державі Україні. Це відповідно вимагає детальної оцінки Європейським судом з прав людини ролі Росії на сході України в 2014 році.
Україна проти Росії
Перша з трьох заяв “Україна проти Росії (щодо Східної України)” (Ukraine v. Russia (re Eastern Ukraine)), заява № 8019/16, була подана 13 березня 2014 року. У ній стверджується про порушення статей 2 (право на життя), 3 (катування та нелюдське/таке, що принижує гідність, поводження), 5 (право на свободу та особисту недоторканність) та 10 (свобода вираження поглядів) Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ). Україна подала цю справу невдовзі після початку конфлікту на сході України та анексії Криму Росією, щоб звернутися до ЄСПЛ з проханням про втручання. Ця справа була розділена на дві: Україна проти Росії (щодо КримуUkraine v. Russia (re Crimea)), № 20958/14, є (частково) прийнятною і наразі перебуває на стадії розгляду по суті. Частина, що стосується подій на сході України, об’єднана зі справами “Україна проти Росії (II) (Ukraine v. Russia (II))” та “Нідерланди проти Росії (MH17) (Netherlands v. Russia (MH17))”.
Друга заява “Україна проти Росії (II)” (Ukraine v. Russia (II)) № 43800/14, була подана 13 червня 2014 року, що стосується викрадення трьох груп дітей на сході України та їх примусового переміщення до Росії в період з червня по серпень 2014 року, що порушує статті 3 (катування та нелюдське/таке, що принижує гідність, поводження), 5 (право на свободу та безпеку), 8 (право на приватне життя) та статтю 2 Протоколу № 4 (свобода пересування) ЄКПЛ. Ця справа є особливо важливою в контексті численних викрадень дітей, або “евакуацій”, як їх називає Росія, які відбулися після повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року. За даними України, було викрадено 300 000 дітей, тоді як Росія стверджує, що “врятувала” 700 000 дітей з України. Голландське видання журналістських розслідувань Nieuwsuur показало зображення дитячих будинків на сході України, звідки діти нібито були викрадені росіянами.
Збиття літака рейсу MH17
У третій з об’єднаних справ “Нідерланди проти Росії” заява № 28525/20, яка була подана 10 липня 2020 року, стверджується, що Росія несе відповідальність за збиття цивільного авіалайнера та не провела належне розслідування, чим порушила статті 2 (право на життя), 3 (катування та нелюдське/таке, що принижує гідність, поводження) та 13 (право на ефективний засіб правового захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Нещодавно голландський кримінальний суд постановив, що Росія здійснювала загальний контроль і тісно співпрацювала з бойовиками підтримуваної Росією сепаратистської Донецької народної республіки, які замовили російську ракетну установку “Бук”, яка була використана для збиття літака.
Прийнятність
Тільки якщо об’єднана справа буде визнана прийнятною і якщо суд визнає юрисдикцію щодо дій Росії на території України, справа перейде до стадії розгляду по суті. Стосовно прийнятності, Велика палата, в першу чергу, дослідить, чи не мали жертви стверджуваних порушень прав людини з боку Росії ефективних, адекватних та доступних національних засобів правового захисту в Росії, і чи не потрібно їм було спочатку звертатися до російських судів. У зв’язку з цим, Суд розгляне, чи мають місце триваючі порушення або “державна політика чи законодавство”, які систематично порушують права людини, а також “офіційне схвалення” з боку вищих органів влади Росії, щоб правило вичерпання національних засобів правового захисту не застосовувалося. У справі “Україна проти Росії (щодо Криму)” Велика палата вирішила, що правило вичерпання національних засобів юридичного захисту не застосовується, оскільки заяви стосуються державної політики.
Суд також повинен буде вирішити, чи виконали заявники вимогу прийнятності щодо подання скарг протягом шести місяців після вичерпання національних засобів юридичного захисту. (Для нових заяв цей термін зараз становить чотири місяці.) Це не стосується заяв України, оскільки заяви були подані дуже швидко після порушень прав людини. Суд в Нідерландах однак має вирішити щодо винятку, оскільки MH17 був збитий 17 липня 2014 року, а заява була подана лише в 2020 році. Аргумент Нідерландів полягає в тому, що вони спочатку намагалися знайти двостороннє рішення поза судом, що є поширеною практикою в міжнародних спорах.
Юрисдикція: Вирішальне рішення для інших справ
Нарешті, вирішальне значення для багатьох інших судових процесів проти Росії в ЄСПЛ є те, що Суд встановить, чи мала Росія екстериторіальну юрисдикцію на сході України і, таким чином, чи несла вона відповідальність за захист прав людини на цій території. Якщо буде встановлено, що Росія мала “вирішальний вплив” на сході Україну у 2014 році та після нього, Суд може перейти до розгляду питання про те, чи порушила Росія вищезгадані статті 2, 3, 5, 8, 10 і 13 та статтю 2 Протоколу № 4. Цей етап може зайняти ще один-два роки. Але питання щодо ролі Росії на сході України лежить в основі багатьох інших справ, які перебувають на стадії розгляду в очікуванні рішення Суду в цій справі.
У справі “Україна проти Росії (щодо Криму)” Велика палата встановила, що Росія мала юрисдикцію на підставі ефективного контролю, який вона здійснювала з 27 лютого 2014 року, після анексії цієї території. ЄСПЛ пояснив, що “ухвалюючи це рішення, він взяв до уваги, зокрема, розмір і силу російської військової присутності в Криму з січня по березень 2014 року без згоди української влади або будь-яких доказів того, що існувала загроза російським військам, розміщеним там згідно з відповідними двосторонніми угодами між ними, чинними на той час”.
В об’єднаних заявах питання юрисдикції є більш складним, оскільки Росія заперечує і намагається приховати свою присутність, а колишні російські посадові особи стверджують, що вони були добровольцями у своїй діяльності на сході України серед сил т.зв. “ДНР”. Суд, однак, розглядатиме фактичні зв’язки. Нещодавно кримінальний суд Нідерландів у вищезгаданому рішенні щодо довічного ув’язнення МН17 встановив, що Росія мала загальний контроль і вирішальний вплив на сході України. Зокрема, суд зробив це на основі чотирьох факторів: 1) численні зв’язки між силами “ДНР” та російською державою; 2) те, що “ДНР” отримувала постачання, зброю, фінансування, військовий персонал та військову підготовку з Росії; 3) те, що Росія координувала сили на військовому оперативному рівні з керівництвом “ДНР” та надавала їм інструкції; 4) те, що російські збройні сили також безпосередньо брали участь у бойових діях, регулярно перетинаючи кордон з Україною для здійснення артилерійських обстрілів та інших нападів на українські об’єкти, причому робили це в тісній координації з силами “ДНР”.
Це рішення може бути інформативним для ЄСПЛ, однак власні рішення він має приймати самостійно. На додаток до цих трьох об’єднаних заяв та справи щодо Криму на розгляді Великої палати ЄСПЛ, на розгляді ЄСПЛ перебувають ще три міждержавні заяви України проти Росії (щодо військово-морського інциденту в Керченській протоці; цілеспрямованих вбивств опонентів Росії за кордоном; військових операцій Росії на території України) та понад 8 500 індивідуальних заяв, які, пов’язані з подіями в Криму, на сході України та в Азовському морі.
ФОТО: Будівля Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у Страсбурзі на сході Франції. (Фото: PATRICK HERTZOG/AFP через Getty Images).
* * *
Про авторку:
Докторка Маріке де Хун (@mariekedehoon) є доцентом міжнародного кримінального права в Амстердамському університеті (UvA). Вона також є директоркою Нідерландського офісу та старшою радницею Групи міжнародного публічного права та політики (PILPG).