This article is also available in English here. Переклад статті здійснений завдяки Саратову Володимиру та під редакцією Дворового Максима.
Росія мала невдалий тиждень в Україні. 13 квітня український ракетний удар або вибух на борту знищили крейсер «Москва», флагман Чорноморського флоту Росії; прем’єр-міністри Швеції та Фінляндії оголосили про наближення щодо рішення про вступ до НАТО у найближчому майбутньому; і адміністрація Байдена оголосила про найбільш впливову передачу зброї Україні. Ця заява сталася після твердження президента Джо Байдена від 12 квітня про те, що дії Росії в Україні видаються геноцидом, і далекоглядну заяву радника з національної безпеки Джейка Саллівана від 10 квітня під час «Зустрічі з пресою» про цілі США у конфлікті: «Вільна та незалежна Україна, ослаблена та ізольована Росія та об’єднаний, сильніший, більш рішучий Захід».
Це був хороший тиждень для України та її прихильників. Наступний крок у війні за президентом Росії Володимиром Путіним.
Російські війська накопичують сили для масштабного нападу на сході України від Харкова до Маріуполя. Путін, одержимий минулою російською славою, справжньою та уявною, може «покласти око» на 9 травня, велике російське національне свято, яке знаменує перемогу Радянського Союзу над нацистською Німеччиною у Другій світовій війні. До того часу він може сподіватися – та має отримати – а видимий успіх у війні, як задля демонстрації його росіянам, так і задля збереження власної позиції.
Путін може досягти такого успіху, незважаючи на невдачі, втрати та помилки, вчинені до сьогодні. Незабаром Маріуполь може перейти під контроль російських військ, а їхня армія може просунутися в інших місцях на Сході України достатньо далеко за межі кордону, що існував станом на 24 лютого, коли почалася теперішня фаза війни Путіна. Це необхідно аби мати змогу заявити про «успіх», хоча б умовний. Кремль, наприклад, міг би оголосити про щось на кшталт «визволення» Донбасу на Сході, або визнати його незалежність чи анексувати його. Путін міг би поєднати це з анексією підконтрольного Росії, грузинського сепаратистського регіону Південної Осетії (маріонетковий лідер якої вже висловив зацікавленість у приєднанні до Росії). Це може дати певну основу для заяви Путіна про те, що він возз’єднав частини втраченої російської імперії, і на цій основі заявити про перемогу та виправдання своїх дій.
У такому разі Путін може запропонувати негайне припинення вогню та переговори на основі цих нових ліній зіткнення. Якщо Україна не погодиться на припинення вогню, тобто де-факто визнає російський контроль над ще більшою українською територією, Путін може продовжити напади на українські міста та вбивати мирних жителів, щоб тиснути на український уряд, доки він не визнає ці втрати.
У такій ситуації Путін може обґрунтовано сподіватися, що дехто в Європі та Сполучених Штатах закликатиме українців погодитися на припинення вогню, щоб зупинити вбивства. Путін може погодитися або на просте припинення вогню, або на врегулювання шляхом переговорів на основі існуючих ліній зіткнення. У будь-якому випадку він отримав би територію, маючи надалі змогу маніпулювати замороженим конфліктом з більш вигідної позиції під час, швидше за все, підготовки до нового наступу на решту території України в середньостроковій перспективі.
Наведений вище сценарій або щось подібне до нього є найкращим розвитком подій для Кремля на даний момент. Це один з раціонально можливих результатів.
Ефективність Росії на полі бою
Але цей результат залежить від успіху Росії на полі бою, від здатності Росії не просто захопити територію, а й утримати її в умовах як опору України, так і тиску Заходу. Цю здатність ще потрібно продемонструвати. Найважливішим фактом війни Росії проти України є те, що Росія її ще не виграла і може взагалі не виграти. Напередодні війни оцінки США щодо намірів Путіна атакувати були точними. Але оцінки США (і Європи) про те, що Росія швидко переможе на полі бою, були (на щастя) помилковими.
Якщо найближчою метою Путіна є досягнення певного успіху на полі бою до 9 травня і примушування на цій основі до сприятливого врегулювання, гра Заходу полягає в тому, щоб допомогти українцям перемогти на полі бою та не допустити захоплення та утримання російською армією значної кількості українських територій. Захід також має посилити тиск на Росію зараз, до 9 травня, щоб позбавити Путіна шляху до перемоги.
Це приводить до двох політичних висновків. По-перше, Сполучені Штати та їхні союзники повинні збільшити поставки зброї в Україну, не замислюючись над розмежуванням між «наступальною» та «оборонною» зброєю, «дестабілізуючою» зброєю, передбачуваним «домінуванням Росії в ескалації» або високомірним описом непрактичності навчання українських військових з метою використання складних систем озброєння США. Я чув усі ці аргументи від адміністрації Обами, коли вона вирішила взагалі не посилати жодної зброї в Україну, і відгомони тих дебатів повторювалися під час незручного публічного перекладення вини щодо передачі польських винищувачів МіГ в Україну. На щастя, адміністрація Байдена, схоже, пройшла інтроспективну агонізуючу стадію: пакет озброєнь від 13 квітня, здається, показує готовність брати зобов’язання.
Але таких пакетів має бути багато. Фактично, в Україну має надходити постійний потік зброї та боєприпасів із США, Великобританії, Німеччини, Польщі та від інших європейських союзників. Це має бути логістична операція із забезпечення безпеки в масштабах воєнного часу та бойових дій, а не мирного часу.
По-друге, Сполученим Штатам та їхнім союзникам необхідно вивести санкції та інший економічний тиск на новий рівень. Санкції, які США, Європа, Великобританія та G7 запровадили одразу після 24 лютого, були сильними. Швидкий крок «Великої сімки» 26 лютого щодо заморожування понад 300 мільярдів доларів резервів російського Центрального банку був сміливим, швидким і підготовленим із похвальною секретністю в короткий строк.
Відтоді накладення санкцій продовжилось, але не в такому темпі і не в тій мірі, як цього вимагає ситуація. Якщо Путін прагне до певної перемоги до 9 травня, Сполучені Штати та їх союзники повинні вжити заходів до того, щоб досягти якомога більшого впливу у короткостроковій перспективі. Кремль любить стверджувати, що тиск провалиться, і що російський народ витримає будь-які труднощі. Російська історія свідчить про інше: невдалі агресивні війни Росії частіше призводять до внутрішніх потрясінь, навіть до революцій.
Мета в енергетиці: скоротити доходи Росії
Перейти до найсильнішого варіанту санкцій означає переслідувати російський експорт енергоносіїв, що безперечно є найбільшим джерелом експортних доходів Росії. Це важка робота, і недарма: Росія є найбільшим у світі експортером нафти та газу, а Європа є основним покупцем обох ресурсів. Кілька місяців тому можливість скоротити надходження від російського експорту енергоносіїв була близькою до нуля. Але Європа швидко рухається до цього: ЄС оголосив про намір скоротити імпорт газу з Росії на дві третини до кінця року, хоча досягти цього буде проблематично.
Переслідування російських доходів від експорту нафти може бути легшим, оскільки поставки є більш гнучкими. Передбачається, що спеціалісти ЄС працюватимуть над графіком скорочення імпорту російської нафти в ЄС. Німеччина, ключова країна в європейських дебатах щодо енергетичних санкцій, також заявила про припинення імпорту російської нафти до кінця цього року. Високопоставлені німецькі чиновники зі сфери енергетики зважують можливість введення високих мит на російську нафту, наслідком яких буде зниження російського доходу від таких продажів, навіть якщо вони триватимуть. Росія, звичайно, могла б спробувати продати свою нафту альтернативним покупцям, ймовірно, зі знижкою, але Сполучені Штати могли б стиснути такі продажі, погрожуючи санкціями покупцям російської нафти з третіх країн, пропонуючи відмову від санкцій у разі значного скорочення цих закупівель. (Це була політика, яку використовували Сполучені Штати, щоб скоротити продажі нафти Іраном, і вона спрацювала.)
Публічна дискусія про енергетичні санкції зосередилася на негайному введенні ембарго на експорт російської нафти і газу. Це неправильний підхід: перш за все варто позбавити коштів воєнну машину Путіна. Мета Заходу має полягати в тому, щоб зробити стільки, скільки він може, і якомога швидше. Оголошення тих чи інших санкцій, які відбиратимуть російські прибутки до 9 травня, може зірвати плани Путіна щодо перемоги до 9 травня і змусити його припинити війну на кращих умовах для України.
Кращі умови для України
Якими можуть бути такі умови? Президент України Володимир Зеленський неодноразово заявляв, що війни закінчуються переговорами, і чітко давав зрозуміти, що Україна готова запропонувати нейтралітет, тобто припинити прагнення України вступити в НАТО, і демонстрував відкритість до інших видів компромісів. Путін не сприйняв переговори серйозно і нещодавно зупинив їх, заявивши, що вони «зайшли в глухий кут».
Але уперта позиція Путіна може змінитися, якщо воєнна ситуація буде розвиватись не за планом. Адміністрація Байдена справедливо зазначила, що рішення про умови врегулювання має приймати Україна; що Сполучені Штати не будуть підштовхувати Україну до будь-якої конкретної угоди. Якщо переговори стануть серйозними, Сполученим Штатам і Європі доведеться розглянути два складних питання: росіяни наполягатимуть на знятті санкцій, а українці наполягатимуть на певних гарантіях безпеки, у тому числі від США та Європи. І ані США, ані Європа, і, звісно, ані Україна, не захочуть погодитися на угоду, яка фіксуватиме заморожений конфлікт, даючи Путіну можливість відновити війну.
Якби пропонована угода була серйозною, поетапне та умовне зняття санкцій на основі виконання Росією її умов мало б сенс. Розблокування заморожених російських резервів, імовірно, вимагатиме зобов’язуючої домовленості, щоб Росія, добровільно чи ні, вносила внесок у відбудову України.
Однак поки що перемовини не ведуться. Наступний хід буде на полі бою. Сполучені Штати та Європа мають два інструменти, щоб допомогти Україні у боротьбі за виживання: військова допомога та санкції. Завдання полягає в тому, щоб просунутися вперед на обох цих фронтах.
ЗОБРАЖЕННЯ: Чоловік проходить повз будівлю, зруйновану недавнім російським обстрілом 14 квітня 2022 року в Харкові, Україна. Після того, як російські війська відступили з районів навколо Києва, нещодавні повідомлення вказують на новий наступ, оскільки російські сили перегрупувалися у східній частині країни, що викликало побоювання ескалації насильства. (Фото Chris McGrath/Getty Images)
* * *
Про автора:
Посол Деніел Фрід (@AmbDanFried) є почесним співробітником Атлантичної ради. Раніше він був спеціальним помічником і старшим директором Ради національної безпеки США під час адміністрацій президентів Клінтона і Буша, послом у Польщі та помічником державного секретаря у Європі (2005-09), а також координатором Держдепартаменту з питань санкційної політики.