Україна може стати поворотним моментом у документуванні воєнних злочинів

(This article is also available in English here. Переклад статті здійснений завдяки Мар’яні Антонович, Лідії Волковій, Анастасії Криштанович та Максиму Віщику.)

Минулого тижня уряд Сполучених Штатів оприлюднив офіційний висновок про те, що російські війська скоювали і продовжують скоювати воєнні злочини в Україні. Держсекретар Ентоні Блінкен заявив, що оцінка була зроблена на основі “ретельного огляду” даних із публічних та розвідувальних джерел. “Ми прагнемо притягнути винних до відповідальності, використовуючи всі доступні інструменти, включаючи кримінальне переслідування”, – йдеться у його заяві.

Однак притягнення винних до відповідальності вимагає доказів. Збір та збереження цифрових носіїв інформації та інших доказових матеріалів в Україні є масштабною справою. Нею займаються відважні українські чиновники та місцеві групи громадянського суспільства, які діють в містах і селищах під облогою, а також міжнародна коаліція дослідників прав людини, розвідданих з відкритих джерел та цифрових криміналістичних досліджень. Ця широка коаліція черпає силу з відносин, що склалися між цими угрупуваннями, і уроків, отриманих під час розслідування минулих конфліктів, у тому числі в Сирії, Ємені, М’янмі та інших місцях.

Таким чином, поточні зусилля в Україні можна розглядати як частину еволюції, або “дозрівання”, тобто розширення спільноти волонтерів та професіоналів, які збирають дані, створені користувачами, та ті, що можна знайти за допомогою дослідження відкритих даних. Це також може бути важливим тестом на те, чи можуть докази, отримані цими методами, відігравати істотну роль у забезпеченні обвинувальних актів.

Нижче наведено огляд поточних зусиль, заснований на інтерв’ю з більш ніж десятком осіб, які представляють вибірку організацій. Він розкриває деякі з ключових проблем, які стоять перед цією сферою, що розвивається: залежність від волонтерів, які працюють у самому серці конфлікту; загрози безпеці та проблеми координації, що випливають із надмірного збору матеріалів; а також значущість соціальних медіа платформ, що були розроблені без думки, що колись їм доведеться документувати такі звірства. Проте реальність того, що судове переслідування не може бути успішним без доказів, стимулює тих, хто працює з цими викликами.

Стійка громада в Україні

США визнало скоєння воєнних злочинів [на території України – прим. перекладачів] через вісім років після першого вторгнення президента Росії Володимира Путіна в Україну, коли його війська захопили Кримський півострів і загарбали Донецьк і Луганськ. Для самовідданої коаліції українських та міжнародних організацій, що займаються збором та збереженням доказів порушень прав людини, документування російських воєнних злочинів почалося під час першої хвилі вторгнення та окупації в 2014 році. Для цих груп оголошення Блінкена може бути нагадуванням, що така влада, як уряд США, була надто повільною аби визнати російські звірства, які скоювались на українській землі з 2014 року, й активно боротися з ними.

“Риторика, яку ми бачимо у певному міжнародному правовому та політичному аналізі, говорить про російське вторгнення чи російську агресію, яка почалася 24 лютого, – каже Катерина Бусол, українська юристка-міжнародниця, старша викладачка Національного університету “Києво-Могилянська академія. – Але, звичайно, ми знаємо, що все це є лише частиною більшого посягання на суверенітет України, що почалося у 2014 році”.

Українські правозахисні групи та Моніторингова місія ООН з прав людини фіксують серйозні порушення прав людини з моменту вторгнення Росії. “Ці порушення відбувалися протягом восьми років, але їх документування активізувалось лише після початку цього кривавого вторгнення та встановлення абсолютно нового жахливого порогу насильства з боку Росії”, – сказала Бусол.

Олександра Матвійчук, юристка-правозахисниця з Києва, голова Центру громадянських свобод, була однією з перших, хто організував документування воєнних злочинів у Криму та на сході України. Вона каже, що її група координувала тисячі волонтерів після протестів Євромайдану наприкінці 2013 року та на початку 2014 року. Це були продемократичні події, які слугували пусковим механізмом для першого російського вторгнення. Тепер її організація справляється з новою реальністю нинішнього вторгнення.

“Багато моїх колег з інших правозахисних організацій пішли в армію чи територіальну оборону і не змогли продовжити правозахисну роботу, – сказала Матвійчук. – Тому наразі ми перевантажені роботою, і намагаємось швидко документувати воєнні злочини”.

Інша документаційна група, Truth Hounds, яка з 2014 року проводить експертні розслідування на місцях міжнародних злочинів у Східній Європі, стикається з такою ж проблемою.

Обидві організації найняли нових волонтерів задля допомоги, але навчити їх методології документування не є легким завданням. “Нам доводилося буквально працювати дні й ночі, щоб це зробити”, – каже Марина Слободнюк, слідча Truth Hounds.

Дмитро Коваль, експерт з прав людини та доцент Національного університету “Києво-Могилянська академія”, який працює з Truth Hounds, каже, що нові обмеження на розслідування в зоні активних бойових дій означають, що слідчі більше зосереджуються на зборі інформації з відкритих джерел, щоб надати зачіпки для подальшого допиту свідків. “Оскільки ми не маємо доступу до поля бою, до місць, де були скоєні ймовірні порушення, ми повинні принаймні опитати потерпілих та свідків”, – каже Коваль.

Розвиток глобальної мережі

Попри те, що зусилля українського уряду та громадянського суспільства задокументувати воєнні злочини є очевидними, світова спільнота організацій, що зростає, також спрямовує свої значні ресурси в Україну. Деякі організації в цій широкій коаліції напрактикувались під час російського вторгнення в 2014 році або мають досвід спільної роботи в Сирії, іншій війні, яка призвела до великого числа воєнних злочинів Росії, та в інших місцях.

Хаді Аль Хатіб, виконавчий директор Mnemonic, організації, яка зберігає архіви порушень прав людини в Сирії, Судані та Ємені, каже, що зрілість цієї коаліції означає, що вона негайно готова взятися за поточний [збройний конфлікт] в Україні. “Ці роки досвіду дозволили нам діяти дуже конкретно, коли йдеться про вторгнення в Україну прямо зараз”, – пояснив Аль Хатіб.

Mnemonic зміг майже одразу надати технічну інфраструктуру для міжнародних та місцевих правозахисних груп, які документують та архівують матеріали. Він також вказує на вдосконалення протоколів і процедур перевірки, які мають ключове значення для забезпечення цінності зібраної інформації для можливості притягнення до відповідальності в майбутньому.

Однією з ключових подій на яку вказує Аль Хатіб, є створення у 2020 році Протоколу Берклі щодо цифрових розслідувань даних з відкритих джерел – набору стандартів і практичного посібника зі збору та використання інформації з відкритих джерел у розслідуванні порушень прав людини. Протокол охоплює все: від етичних принципів і правових рамок до кожного етапу циклу розслідування на основі відкритих даних.

Ліндсі Фріман, директорка з права та політики Програми технологій та прав людини в Центрі з прав людини Каліфорнійського університету в Берклі та одна із авторів Протоколу Берклі, допомагає групам в Україні стандартизувати свої зусилля, адаптувати та застосовувати Протокол у цій конкретній ситуації. “Я помітила значне покращення в тому, як люди можуть підключатися та починати виконувати цю роботу, та як швидко створюються групи, щоб виконувати забір [інформації – прим. перекладачів] і мати методологію для створення позначок-тегів”, – сказала Фріман.

Допомагає також те, що деякі моделі поведінки головного актора відповідають шаблонам, які спостерігалися раніше. Лабораторія цифрових судово-медичних досліджень Атлантичної ради (DFRLab) зібрала всебічні записи облоги Алеппо, у тому числі про те, як російська армія нападала на цивільних і гуманітарних працівників, бомбила лікарні та використовувала подібну тактику облоги, як і в таких українських містах як Маріуполь. “Те, що зараз розгортається на наших очах — це реальна війна, яка має реальну людську ціну, людську трагедію; і це той самий російський сценарій, який ми бачили в багатьох інших сферах та на прикладі великої кількості інших подій протягом більш ніж шести років”, – сказав Грем Брукі, старший директор DFRLab.

Таке розпізнавання моделей [поведінки Росії – прим. перекладачів] дозволяє швидше помічати зв’язки, що допомагають зрозуміти такі питання як ієрархія командування, напрямок стрільби, ідентифікація конкретних військових підрозділів, маркування боєприпасів, деталізація будь-якої ієрархії командування під час роботи з доказами та інші деталі та елементи, які могли б прискорити роботу прокурора. Стів Костас, юрист ініціативи “Правосуддя відкритого суспільства” (Open Society Justice Initiative), яка є частиною Фундації відкритого суспільства (Open Society Foundations), каже, що це свідчення прогресу, якого спільнота досягла після сирійського конфлікту.

“Вже на цьому дуже ранньому етапі групи замислюються про зв’язок між доказами набагато, набагато раніше, ніж у минулому, – сказав Костас. Тож думаючи про питання ієрархії командування, розташування підрозділів, напрямку вогню… Я маю на увазі, що це така інформація, на яку в сирійському контексті ніхто не звертав уваги протягом багатьох років після подій”.

Іншим фактором, який може підштовхувати слідчих і допомогти їх зусиллям притягнути винних до відповідальності, є кількість російських солдатів, імовірно, включаючи російських офіцерів, які вже перебувають під вартою в Україні. “З огляду на розгляд справ, в Україні ми можемо побачити хронологію, що відрізняється від подій у Сирії. Особливо це стосується росіян, які причетні до вторгнення в Україну і наразі захоплені”, – сказав Аль Хатіб. Тож дуже скоро вони можуть постати перед судом. Це те, що дуже відрізняється від сирійського контексту”.

Є й інші переваги того, що співтовариство професійних організацій стало досвідченішим. Хаді Аль Хатіб вказує на ефективність, яка забезпечує більшу ясність щодо ролей і можливостей різних груп, тоді як Грем Брукі зазначає, що колективно групи змогли поділитися тим, чого вони навчились про роботу з проблемами, починаючи від непрямої травми, якої зазнали аналітики, до проблем безпеки та технологій.

Деякі розбіжності

Масштаби конфлікту в Україні залучили нові організації та окремих осіб, які прагнуть брати участь у роботі з документування. Низка експертів, опитаних для цієї доповіді, підкреслили, що роботи ще більш ніж достатньо, тому новачкам будуть раді.

“Сотні людей у різних країнах зараз працюють над збором і перевіркою масових доказів воєнних злочинів”, – сказав Дмитро Золотухін, експерт з розслідувань з відкритих джерел, викладач Києво-Могилянської академії, колишній заступник міністра інформаційної політики в Україні. – Але є ризики покладатися на менш досвідчені групи”.

“Для багатьох нових учасників, чи то формалізовані зусилля, чи групові проєкти, чи просто індивідуальні голоси, ми всі багато дізнаємося про надійність, досвід, потенційні схильності деяких із цих груп”, — сказав Джон Скотт-Рейлтон, старший науковий співробітник Citizen Lab у Monk School в Торонто.

Еліот Хіггінс, засновник організації розслідувань з відкритих джерел Bellingcat, каже, що ключовим питанням є з’ясування того, як залучити нових людей до системи таким чином, щоб їхні результати були корисними для слідчих, незалежно від того, чи займаються вони журналістикою чи притягненням винних до відповідальності. “Це скоріше організаційне питання», – сказав він. – Там така величезна кількість даних”.

Коли справа доходить до відповідності доказовим стандартам таких майданчиків, як Міжнародний кримінальний суд, Стів Костас каже, що це буде випробування для спільноти. Попри те, що було докладено багато знань і зусиль для нарощування потенціалу щодо збору доказів із відкритих джерел, існує менше досвіду їхнього використання у судовому процесі .

“Протокол Берклі та методи, які застосовували люди, ще не були випробувані на багатьох засіданнях”, – сказав Костас. – Тому я думаю, що громадянське суспільство та державні донори повинні переконатися, що методи, які ми зараз запроваджуємо, були попередньо перевірені і виглядають так, що вони встоять у суді”.

На сьогоднішній день, створені користувачами відео- та фотодокази використовувалися прокурорами, що займались воєнними злочинами, обмежено, але все частіше. Серед них – отримання ордеру на арешт лідера бойовиків в Лівії (у справі МКС Махмуда Мустафи Бусайфа Аль-Верфаллі), перша угода МКС про визнання вини (у справі Ахмада аль-Факі аль-Махді з Малі), а також судові процеси щодо посягання на особисту гідність та інше нелюдське поводження в Німеччині, Фінляндії та Швеції.

Під час збору доказів, у тому числі показань свідків в Україні, групи, які працюють над цим вперше або співпрацюють із волонтерами, які пройшли мінімальну підготовку, можуть створювати ризики. “У першу чергу мене хвилює, чи існують достатньо надійні протоколи безпеки для захисту тих, кого опитують”, – каже Ребекка Гамільтон, доцентка Американського університету, яка раніше працювала в Офісі прокурора Міжнародного кримінального суду. “По-друге, мене хвилює те, що свідчення, зібрані в розпал кризи, можуть бути непридатними для використання прокурорами, у яких є власні інструкції, яких вони повинні дотримуватися”.

Знання різниці між стандартами доказів, яких вимагає суд у кримінальних справах, у порівнянні з групою, яка хоче підвищити обізнаність громадськості або займатися захистом прав людини, має вирішальне значення: з цим погоджується Фріман з Берклі.

“Я виявив, що є багато груп, які стверджують, що збирають [докази – прим. перекладачів] для притягнення винних до юридичної відповідальності, але у них немає юристів”, – каже Фріман. –Вони не обов’язково дотримуються дуже суворих процедур, які вимагають багато судів у кримінальних справах для гарантії права на захист, що є важливою річчю, яку збирання інформації для інших цілей дійсно не враховує”.

На додачу до проблеми забезпечення якості документації, велика кількість інформації, яка збирається, є ще однією проблемою. Минулого місяця Міжнародний кримінальний суд відкрив портал, через який групи громадянського суспільства могли подавати потенційні докази. І Катерина Бусол виділяє низку подібних ініціатив в Україні: “Є окремі портали, створені Офісом Генпрокурора, і ще один, який анонсував Офіс Президента, і є ще один спеціалізований портал, анонсований Міністерством культури з проханням подавати докази порушень щодо культурної спадщини України”.

Таке поширення означає, що ті, хто займається документацією, можуть спробувати завантажити свої докази в кілька місць, що може викликати занепокоєння щодо системи контролю для судів у кримінальних справах. Різні портали також можуть мати різні вимоги до доказів, що далі збільшує навантаження на групи, які займаються документацією. “Я очікую, що через тиждень чи місяць ми побачимо злиття цих ініціатив або, принаймні, буде певне уточнення щодо того, як вони функціонують”, – сказала Бусол .

Інші експерти менш впевнені. “Ми є свідками величезного надлишкового збору матеріалу без наявних систем для координації того, як цей матеріал насправді буде використаний, – каже Гамільтон. – Документація не є самоціллю”, – додала вона.

Джон Скотт-Рейлтон з Citizen Lab ділиться подальшими занепокоєннями щодо обсягу доказів, особливо стосовно відео. “Як ми взагалі збираємо інформацію про види відео, які переглядаються? Наскільки масштабно ми це робимо? Як ми обробляємо цей вміст?”, – він запитує.

Слідча група Bellingcat, яка складається з волонтерів і штатних слідчих, документує та реєструє випадки шкоди цивільному населенню в Україні. Натисніть тут, щоб переглянути цю карту в оригінальному повноекранному форматі. (Надано Bellingcat)

Роль технологічних фірм

Україна – це не лише тест для спільноти правозахисників та дослідників з відкритих джерел. Це також тест для платформ соціальних мереж, які розміщують величезні обсяги матеріалів, які публікують користувачі на місцях – цивільні і солдати. Хоча деякі з експертів, опитаних для цього звіту, припустили, що технологічні платформи загалом досягли нетривіального прогресу, є відчуття, що фірми досі не повністю усвідомили природу відповідальності, яку вони несуть у цих конфліктних сценаріях.

Ліндсі Фріман каже, що хоча технологічні платформи, схоже, мають більше політичної волі до вирішення цих питань, вони все ще встановлюють власні правила та політику та змінюють їх, як вважають за потрібне. Вона вважає, що технологічні платформи повинні робити більше для створення робочих відносин з громадянським суспільством, зокрема, виходити за межі роботи лише з великими міжнародними неурядовими організаціями. Один із варіантів – забезпечити прямі канали зв’язку з перевіреними місцевими організаціями та мережами.

“Є набагато більше каналів для підключення громадянського суспільства, але я все ще не думаю, що це стосується всіх і не обов’язково на рівних умовах, – каже Фрімен. – Великі міжнародні НУО, такі як Human Rights Watch та Amnesty International, мають набагато кращі зв’язки там, ніж місцеві НУО. І особливо, коли починається новий конфлікт, не обов’язково українські, афганські чи ефіопські місцеві НУО матимуть уявлення, як підключитися до цих технологічних компаній”. Це пов’язано з труднощами спілкування з компаніями та відсутністю взаємодії фірм із місцевими суб’єктами.

Звичайно, головною проблемою для дослідників є втрата контенту, який часто знищується алгоритмами модерації контенту або людськими модераторами. Протягом багатьох років активісти просили про так звані “замикачі доказів” (“evidence lockers”) та інші засоби для збереження контенту із зон конфлікту. Амре Метваллі, колишній член команди YouTube у сфері політики щодо контенту та їх впровадження, написав про “танець залежності із технічними титанами: зміна політики, модифікаційні заходи, погано навчені модератори, неточний алгоритм виявлення контенту, неадекватний механізм звернення може призвести до стирання матеріалу”. Він виступає за впровадження платформ для створення спільної “довіри”, у яких користувачі в зонах конфлікту могли б позначати вміст.

Наглядова рада, квазі-незалежна організація, створена організацією Meta для заслуховування апеляцій щодо рішень стосовно модерації контенту у Facebook та Instagram, запросила публічний коментар щодо справи, пов’язаної з інцидентом у Судані, з питанням “[чи] політика Meta щодо насильницького та графічного вмісту забезпечує достатній захист користувачів, які документують порушення прав людини або підвищують обізнаність про них”. У своєму рішенні Наглядова рада може давати компанії необов’язкові рекомендації щодо політики з таких питань, як “модерування вмісту Meta, включаючи використання автоматизації, впливи на свободу вираження поглядів та документування порушень прав людини під час конфлікту, а також можливості запобігання або пом’якшення негативного впливу”.

Для Хіггінса з Bellingcat відповіддю є просто не покладатися на платформи соціальних мереж. Він радить якомога швидше налаштувати системи, які дозволяли б отримати якомога більше контенту з платформ.

“Я маю на увазі, що з модерацією завжди є проблема: якщо у вас є матеріал із зони конфлікту, він показує тіла та жахливі речі, тому частина цього вмісту буде видалена, – сказав Хіггінс. – Люди самі видаляють контент, і ми не можемо очікувати, що компанії соціальних мереж нададуть нам особливий доступ до матеріалів, які користувачі видалили самі. Ось чому архівування з першого дня настільки важливе, що ми маємо вхоплювати ці матеріали до того, як вони зникнуть”.

Аль Хатіб з Mnemonic вважає, що певні платформи можуть зробити більше, щоб надати доступ вибраним правозахисникам для отримання відповідних даних, наприклад, надання доступу, подібного до того, що надається академічним дослідникам.

“У Twitter публікується багато контенту про Україну”, – сказав Хатіб. Він хотів би мати більше можливостей для архівування твітів користувачів, ніж доступні через публічний інтерфейс платформи. “Безумовно, нам потрібно більше можливостей, щоб мати можливість архівувати більше вмісту від певних користувачів, які дуже активно документують конфлікт. Щодо цього ми звернулися до Twitter, однак для правозахисних організацій це поки що неможливо. Це можливо для наукових установ, але не для правозахисної спільноти, що дійсно розчаровує, особливо після 10 років роботи в Сирії та інших країнах”. 

Дивлячись у майбутнє

Перш ніж такі амбіції будуть реалізовані, війну, можливо, доведеться виграти. Але в довгостроковій перспективі, так чи інакше, нинішній конфлікт в Україні в кінцевому підсумку стане лише одним епізодом в еволюції цифрових розслідувань конфліктів і війни.

Минулого тижня спеціальний посол США з питань глобального кримінального правосуддя, Бет Ван Шак, сказала: “Також надзвичайно важливо продовжувати документувати те, що відбувається на місцях, щоб зберегти цю інформацію як потенційний доказ для притягнення до відповідальності. Ми не хочемо втратити ці докази”.

Експерти, опитані для цієї статті, стверджують, що для навчання осіб та організацій та для створення більшої людської та технічної інфраструктури з метою надійного виконання цієї роботи в майбутньому необхідне більше фінансування. Це може вимагати, щоб країни інвестували в спільні можливості, можливо, на базі Організації Об’єднаних Націй або через інший механізм.

“Це означає, що держави матимуть інвестувати набагато більше в МКС”, – сказала Ліндсі Фріман. “Для такого випадку, як Україна, це означає інвестувати набагато більше в такі неурядові організації, як Mnemonic, які вже мають перевірену та випробувану модель, де вони можуть створювати ці архіви. І я думаю, що зрештою, наявність постійного незалежного слідчого механізму, подібного до моделей, які вони використовували в М’янмі, Сирії та Іраку – наявність чогось постійного, що вже створено, є довгостроковою відповіддю на це питання”.

Елліот Хіггінс з Bellingcat уявляє собі “мережу слідчих органів, які нібито працюють незалежно один від одного, але можуть обмінюватися інформацією один з одним», потенційно через якусь “централізовану систему каталогізації”. Мета Хіггінса – бачити більше “реальних справ, де докази з відкритих джерел зіграли свою роль, особливо в таких місцях, як Міжнародний кримінальний суд, де до них завжди є інтерес”.

Звісно, ​​не лише слідчі, які розслідують воєнні злочини, дивляться в майбутнє. Зловмисники також розвивають свою поведінку та можливості. Однією з ключових проблем, яка викликає занепокоєння, є використання дезінформаційних кампаній і тактик, щоб уникнути осуду за злочини.

“Існує реальна потреба нарощувати потенціал верифікації в громадянському суспільстві та серед журналістів, які висвітлюють конфлікт, тому, що в сирійському контексті багато наративів, які були предметом найбільшої кількості дезінформації, стосувались саме злочинів, пов’язаних з Росією”, – сказав Стів Костас. – І я очікую, що в цьому конфлікті це буде ще більш актуально, а саме: замітання слідів або спотворення інформації про те, що насправді відбувається”.

Також існуватиме постійна потреба в покращенні кібербезпеки для осіб та організацій, які займаються слідчою роботою, включаючи портали та бази даних, які використовуються для збору та зберігання доказів. «Безпека нових порталів – це те, що потрібно постійно контролювати та посилювати», – сказала Катерина Бусол.

У нинішньому конфлікті українська влада робить усе можливе для захисту веб-ресурсів, пов’язаних зі збором та публікацією інформації про воєнні злочини. Заступник голови Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, Віктор Жора, каже, що його офіс помітив, що ці ресурси згадуються як цілі хакерів в російських Telegram-каналах.

“Ця діяльність структурована, організована, і ми бачимо спроби зламати веб-ресурси, які публікують інформацію про воєнні злочини”, – сказав пан Жора. – Звичайно, ми докладаємо зусиль для захисту цих веб-сайтів”.

У тих, хто працює в цій сфері, є надія, що відповідальність буде, і в той же час розчарування через те, наскільки важко цього досягти. Ті, хто зараз на передовій в Україні, відчувають це гостро. Олександра Матвійчук розповідає про біль від такого великого обсягу страшних злочинів і нездатності їх зупинити.

“Ви розмовляєте з людьми, які розповідають, як їх били, ґвалтували, різали пальці, виривали очі ложками, катували електрикою”, – вона розповідає. – І ви точно знаєте, це повториться завтра, післязавтра. У цю ж секунду когось катують так само. Тому міжнародне правосуддя, на жаль, затягується в часі. Важливо задокументувати воєнні злочини та зібрати дуже міцну доказову базу та дуже сильні юридичні аргументи. Але зараз нам також потрібно вирішити набагато складніше завдання: як зупинити ці воєнні злочини в даний момент”.

Роздумуючи про десятиліття своєї роботи, Хаді Аль Хатіб думає перш за все про людей, які ризикували своїм життям – людей, які загинули, – щоб зібрати докази в архіви, які він допоміг створити, починаючи з Сирії десять років тому закінчуючи Україною.

“Які б міжнародні організації чи установи не здійснювали правосуддя, це не відбудеться без участі людей, які збирають ці докази”, – сказав він.

Фото: Ірина Голощапова, українська біженка, яка втекла з міста Миколаєва, що знаходиться в облозі, показує на своєму смартфоні відео, як у подруги в Миколаєві горить житловий будинок у Миколаєві після нападу росіян, в той час як вона, її син Тібор і мати Галина знаходяться у наметі на прикордонному переході Медика 9 березня 2022 року в Медиці, Польща (Sean Gallup/Getty Images)

* * *

Про автора:

Джастін Хендрікс (@justinhendrix) є співзасновником і генеральним директором Tech Policy Press, а також доцентом інженерної школи Тандон Нью-Йоркського університету. Висловлені тут думки є його власними і не обов’язково відображають погляди будь-якої організації чи установи.