Editor’s note: This article is also available in English here and Chinese here. 编者注：本文也有中文版。
Переклад статті здійснений завдяки Андрію Угрину та під редакцією Максим Дворового.
Відколи Росія вторглася в Україну 24 лютого в межах однозначної загарбницької війни, Китай намагався залишитися осторонь. Під час голосування щодо двох резолюцій Ради Безпеки та резолюції Генеральної Асамблеї, Китай не голосував ні за, ні проти Росії —натомість утримався. Понад це, Китай не приєднався до міжнародних санкцій проти Росії, забезпечуючи країну-вигнанця економічним рятувальним канатом. Незабаром усе це може змінитися, і разом з цим можуть з’явитися серйозні правові ризики порушення Китаєм міжнародного права та подальшої вразливості до санкцій та контрзаходів.
Відповідно до заяв офіційних осіб США, Росія прохала Китай не залишатися осторонь —попросивши військової підтримки для допомоги у війні з Україною. Пекін висловив готовність погодитися на запит, як повідомляла адміністрація Байдена союзникам США. Якщо Пекін таки піде цим шляхом, Китай може понести юридичну відповідальність за підтримку протиправного вдавання Росії до війни, а також за скоєні під час бойових дій порушення міжнародного гуманітарного права.
Явні порушення Росією міжнародного права
Явно протиправну поведінку Росії можна кваліфікувати з двох сторін.
По-перше, вторгнення Росії в Україну є відкритим порушенням Статті 2(4) Статуту ООН стосовно заборони «застосування сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави». Генеральна Асамблея та члени Асоціації Міжнародного Права у своїй заяві засудили такі дії як акт агресії (англійською, китайською, російською, українською). 16 березня 2022 року, Міжнародний Суд Справедливості ООН вирішив, що заяви Росії про те, що вона діяла аби запобігти геноциду в Україні є безпідставними і наказав, що «Російська Федерація, до остаточного рішення у справі, повинна негайно зупинити військові дії, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України». Суд наголосив, що його наказ щодо цього має «обов’язковий характер», а отже накладає на Росію «міжнародно-правові зобов’язання».
По-друге, Росія постійно залучена до порушень міжнародного гуманітарного права шляхом дій, що скидаються на невибіркове бомбардування. Його жертвами стали щонайменше 600 цивільних осіб за перші три тижні війни. Також було під час атак пошкоджено щонайменше 43 медичні установи та використано касетні боєприпаси у густонаселених міських районах. Деякі з цих дій можуть становити не просто порушення гуманітарного права, але й воєнні злочини. 10 березня Прокурор Міжнародного Кримінального Суду оприлюднив ордери на арешт кількох чиновників, що підтримуються Росією та звинувачені у воєнних злочинах під час російсько-грузинського конфлікту 2008 року. При цьому він здійснив важливу заяву: «Мій Офіс зробив висновки про подібні моделі поведінки під час попереднього вивчення Ситуації в Україні».
Очевидні потенційні правові наслідки для Китаю
Якби Китай надав військову допомогу Росії, він став би юридично відповідальним за сприяння таким порушенням міжнародного права.
Існує три «спускових гачки» юридичної відповідальності, які Китай не зміг би уникнути. Звісно, ми аналізували схожі правові ризики для Сполучених Штатів та інших держав, які надавали військову підтримку операції за керівництвом Саудівської Аравії в Єменській війні. (Див. також чудову статтю Браяна Фінукейна за 2016 рік «Партнери та Юридичні підводні камені», що присвячена цій тематиці в цілому.)
Стаття 16 Статей про відповідальність держав
По-перше, за тим, що розуміється під доктриною відповідальності держав, Держави можуть нести відповідальність, якщо вони свідомо допомагають іншій Державі порушувати міжнародне право. Стаття 16 Статей про відповідальність держав Комісії Міжнародного Права ООН, яка розглядається як відображення міжнародного звичаєвого права, передбачає (китайська; російська):
«Держава, яка допомагає або сприяє іншій державі в скоєнні останньою міжнародно-протиправного діяння, несе міжнародну відповідальність за це, якщо: а) ця держава робить це, знаючи про обставини міжнародно-протиправного діяння; і b) діяння було б міжнародно-протиправним у разі його вчинення цією державою».
Майже без сумнівів можна сказати, що вимоги Статті 16 будуть дотримані при постачанні Китаєм озброєння чи іншої військової допомоги Росії для операцій в Україні. Вторгнення Росії широко засуджується як явне порушення Статуту ООН, в тому числі 141 державою, що проголосувала за резолюцію Генеральної Асамблеї ООН, яка засуджує таке вторгнення. Очікуване нехтування Росією наказу Міжнародного Суду Справедливості зупинити військові операції в Україні є очевидними і незаперечними. З точки зору порушень гуманітарного права, існує значна і постійно зростаюча кількість публічних доказів навмисного і безрозсудного ігнорування цивільного населення та цивільної інфраструктури. Порушення статуту ООН та гуманітарного права будуть однаково протиправними, якщо будуть вчинені Китаєм, і, таким чином, покривається вимогами підпункту (b).
Оскільки дії Росії настільки публічні і однозначно протиправні, рішення Китаю надати військову допомогу для підтримки війни в Україні також відповідатиме більш складним вимогам підпункту (a). Звичайно, Коментарі Комісії Міжнародного Права ООН (далі – КМП) надають приклади, які підтримують правовий стандарт, включаючи: заклик Генеральної Асамблеї до Держав припинити «постачання зброї та іншої військової допомоги країнам, які визнані такими, що вчиняють серйозні порушення прав людини» та протест Ірану в 1984 році проти «надання фінансової та військової допомоги Іраку з боку Сполученого Королівства… на тій підставі, що ця допомога сприяла актам агресії з боку Іраку».
Хоча існує дискусія щодо того чи застосування Статті 16 вимагає умислу з боку Держави, що надає допомогу, в сприянні порушенням права, це питання не виникає щодо повторних і систематичних порушень (наприклад, порушення Росією гуманітарного права в Україні) та триваючої сумнозвісної протиправної ситуації (наприклад, загарбницька війна Росії). Як писали Майлз Джексон та один з нас (Райан) в 2016 році:
«Навіть якби умисел був необхідним — якщо знання Державою, яка надає допомогу, обставин досягає рівня абсолютної впевненості щодо вчинення неправомірної дії, cкоріш за все, можна зробити висновок про наявність умислу в діях такої держави. Професор, королівський адвокат Воган Лоу стверджує, що «за загальним правовим принципом Держави повинні передбачувати наслідки своїх дій». Якщо це правда, якими б не були цілі Держави, що допомагає — якщо вона знає, що її допомога суттєво сприяє вчиненню неправомірних дій, вона може бути юридично відповідальною».
Стаття 41 Статей про відповідальність держав
По-друге, за нормами щодо відповідальності держав, Державам суворо заборонено надавати допомогу чи сприяння для підтримки збереження іншою державою ситуації, яка порушує імперативні (найвищі) правові норми – наприклад, такої як загарбницька війна. Стаття 41 Статей КМП про відповідальність держав, яка відповідає міжнародному звичаєвому праву, передбачає (китайською; російською):
1. Держави повинні співпрацювати, щоб покласти край правомірними засобами будь-якому серйозному порушенню в розумінні статті 40 [зобов’язання, що виникає за імперативною нормою загального міжнародного права].
2. Жодна держава не може визнавати правомірною ситуацію, що склалася внаслідок серйозного порушення в розумінні статті 40, та надавати допомогу чи сприяти у збереженні такої ситуації.
Як підтверджують Коментарі КМП, це правило не вимагає демонстрації умислу з боку держави, яка надає допомогу. Понад те, як зазначається в доповіді Чатем Хаус, «можна стверджувати, що Стаття 41 загалом передбачає, що держави несуть суворіший обов’язок не надавати допомогу при застосуванні імперативних норм, а також те, що важливість імперативних норм вимагає обережності держав щодо способів їх співпраці один з одним».
Як описано в коментарях КМП, правило, відображене в Статті 41, особливо застосовне до ситуацій, коли Держави використовують силу для завоювання або загарбання території. КМП також посилалася на Консультативний висновок Міжнародного Суду Справедливості ООН щодо Намібії від 1971 року, в якому Суд не тільки пояснив правило невизнання, але й те, що Держави-Члени ООН були «під обов’язком утриматися від надання будь-якої підтримки чи будь-якої форми допомоги Південній Африці у зв’язку з окупацією Намбії».
Надання Китаєм військової допомоги російським операціям в Україні порушувало б основні зобов’язання за Статтею 41. Звичайно, два основних приклади, наведених КМП ООН для пояснення діяльності держави, яка б вважалася допомогою чи сприянням, стосувалися ембарго на постачання зброї, накладеного Радою Безпеки на Португалію в 1965 році — зокрема за використання військової сили на колоніальних територіях — та на Південну Африку в 1977 році, зокрема, за словами Ради Безпеки, за «акти агресії проти сусідніх держав». Китайська делегація проголосувала за підтримку обох резолюцій (враховуючи окреме голосування за пункт, що стосувався військових поставок Португалії). Резолюція щодо Португалії була менш конкретною, але розгорнутішою. Вона закликала Держави:
«вжити всіх необхідних заходів для запобігання продажу і постачання зброї та військового обладнання Португальському Уряду… включаючи продаж і відправлення обладнання та матеріалів для виробництва та обслуговування зброї та боєприпасів, які будуть використовуватися на Територіях під управлінням Португалії».
Резолюція щодо Південної Африки була також розгорнутою, але дещо більш детальною. Рада Безпеки
«вирішила, що всі держави повинні негайно припинити надання Південній Африці зброї та пов’язаних із нею матеріалів усіх типів, включаючи продаж або передачу зброї та боєприпасів, військових транспортних засобів та обладнання, оснащення воєнізованої поліції, і запчастин для вищезазначеного, а також припинити надання всіх видів обладнання та матеріалів, а також надання ліцензійних угод для виробництва або обслуговування вищезгаданого».
У цілому, це загальні та конкретні положення, які Китай сам допоміг розробити в рамках норм щодо відповідальності Держав, і це саме ті норми, які Китай буде відверто порушувати, надаючи Росії військову допомогу у російській загарбницькій війні в Україні.
Спільна Стаття 1 Женевських Конвенцій
По-третє, Спільна Стаття 1 Женевських Конвенцій, названа так оскільки її дослівний текст є однаковим для всіх чотирьох Женевських Конвенцій, покладає обов’язок на держави «зобов’язатися дотримуватися й забезпечувати дотримання» Женевських Конвенцій за будь-яких обставин. У березні 2016 року, Міжнародний Комітет Червоного Хреста (далі — МКЧХ) видав нові Коментарі до Женевських Конвенцій, які вказують, що Спільна Стаття 1 накладає не тільки негативні обов’язки на держави не заохочувати порушення права збройних конфліктів (також відомого як міжнародне гуманітарне право), а також (і дещо більш суперечливе) позитивне зобов’язання для третіх сторін щодо забезпечення дотримання іншими Державами та недержавними суб’єктами своїх зобов’язань у сфері гуманітарного права. Для поточних цілей більш ніж достатньо зупинитися на менш суперечливому негативному зобов’язанні. Як зазначають Коментарі: «За негативними зобов’язаннями Високі Договірні Сторони не можуть ані заохочувати, ані допомагати чи сприяти порушенням Конвенцій Сторонами конфлікту». Так само, в обох рішеннях Міжнародного Суду Справедливості ООН, як щодо Нікарагуа від 1986 року, так і у Консультативному Висновку щодо Стіни від 2004 року, Суд встановив, що Спільна Стаття 1 накладає негативні обов’язки «не заохочувати» зловживання.
Надаючи зброю Росії під час війни, у якій є збільшується кількість доказів порушень міжнародного гуманітарного права, Китай порушить свій обов’язок не заохочувати порушення права збройних конфліктів. МКЧХ надав роз’яснення, яке може бути аналогічно застосовним щодо китайської військової допомоги російським збройним силам в Україні: «Фінансова, матеріальна чи інша підтримка з усвідомленням, що така підтримка буде використана для вчинення порушень гуманітарного права, буде, таким чином, порушувати спільну Статтю 1».
Наразі ми винесемо за рамки дискусії два інших правових режими, під якими китайські урядовці особисто та Китай як держава можуть бути юридично відповідальними за військову підтримку російських операцій в Україні. Перший режим — це міжнародне кримінальне право, за яким така підтримка може містити елементи допомоги і пособництва (див. також кожен з наших попередніх аналізів продажу зброї США Саудівській Аравії в Ємені). Прикметно, що знання щодо наслідків сприяння буде достатнім для притягнення до відповідальності за допомогу і пособництво щодо воєнних злочинів і, потенційно, злочину агресії. Іншим режимом є норми щодо нейтралітету. Відповідно до сучасного розуміння нейтралітету, правовий режим розмежовує допомогу надану державі, яка діє з метою самооборони (дозволена), та допомогу тій, яка веде загарбницьку війну (заборонена). Допомога Китаю підпадатиме під останнє.
* * *
Китай може спокуситися підтримати Росію у її конфлікті з Україною. Однак Пекін має усвідомлювати, що постачання зброї та іншої військової допомоги до охопленої війною країни призведе до прямої причетності Китаю до протиправної війни Росії і порушень гуманітарного права. Це, у свою чергу, може піддати Китай економічним санкціям та іншим контрзаходам. Китай не може надавати військову допомогу Росії і водночас залишатися у рамках закону.
Світлина: Стоячи перед екстреним засіданням Ради Безпеки ООН у понеділок увечері, Постійний Представник Російської Федерації при ООН Васілій Нєбєнзя стукається кулаком з Амбасадором Чжан Цзюнем, Постійним представником Китаю при ООН, у той час як Амбасадор США при ООН Лінда Томас-Грінфілд та Постійний Представник Норвегії при ООН Мона Юуль дивляться на це. 21 лютого 2022 року (Зображення Тімоті А. Клері/AFP через Getty Images)
* * *
Про авторів:
Уна А. Хетеуей (@oonahathaway) — Виконавча Редакторка Just Security. Вона також є Професоркою Міжнародного Права Джерарда С. та Берніс Летроуб Сміт в Єльській Юридичній Школі, Професоркою Міжнародного Права та Регіональних Досліджень у Центрі МакМіллана Єльського Університету, Професоркою Факультету Політології Єльського Університету, Директоркою Центру Глобальних Юридичних Викликів при Єльській Юридичній Школі, та Радницею Декана Єльської Юридичної Школи.
Райан Гудман (@rgoodlaw) є головним співредактором Just Security та Професором Права Енн і Джоел Еренкранців в Школі Права Нью-Йоркського Університету.