(This article is also available in English here. Переклад статті здійснений завдяки Мар’яна Антонович.)
Прокурор Міжнародного Кримінального Суду (МКС), Карім Хан оголосив про рішення відкрити розслідування щодо ситуації в Україні. Це має покласти край війні, причому негайно.
Продовження бойових дій та просування російських військ до Києва, незважаючи на рішення Прокурора МКС про відкриття розслідування, ставлять під ще більший сумнів російське обґрунтування війни. Якщо Путін і його командування збережуть свій курс, вони зазнають ще більшої кримінальної відповідальності.
Імовірні злочини на Донбасі
У своїх заявах щодо обґрунтування вторгнення в Україну президент Росії Володимир Путін і його високопоставлені дипломати наполегливо заявляють, що в Україні більше шести років тривав збройний конфлікт, і скаржаться, що під час цієї війни були скоєні міжнародні злочини. Відповідні злочини, як вони стверджують, включають злочин геноциду.
Навіть якби це було правдою, ці твердження не виправдовують вторгнення. Це очевидна агресивна війна, що є міжнародним злочином.
Тим не менше, це правда, що Донбас, який охоплює схід і частину південних регіонів України, з 2014 року є зоною бойових дій. Основними учасниками бойових дій були українські сили та проросійські сепаратисти. Президент Путін в односторонньому порядку анексував Крим та приєднав його до Росії в березні 2014 року, взявши півострів під повний контроль. Але війна тривала на Донбасі – зокрема, в Донецьку та Луганську, в яких сепаратисти проголосили себе «народними республіками». У звіті, опублікованому Офісом Прокурора МКС, підраховано, що станом на кінець 2020 року в конфлікті було вбито понад 3000 мирних жителів. Серед них 40 людей, які загинули в Одесі 2 травня 2014 року, коли пожежа охопила будівлю, в якій ховалися антиурядові демонстранти.
Ким були ці 3000 мирних жителів і більше, що загинули? Невже їх життя не має значення? Чи були вони громадянами з проурядовими, проєвропейськими чи проросійськими поглядами – чи взагалі не мали жодних політичних поглядів? Як їх убили? За яких обставин ці 40 людей загинули в тій будівлі в Одесі? Чи хтось з обох сторін конфлікту вчинив воєнні злочини, злочини проти людяності чи геноцид? Справедливість вимагає відповідей на ці та інші питання, що виникають.
Президент Путін звинувачує українських лідерів та уповноважених ними осіб у міжнародних злочинах, скоєних у цьому триваючому конфлікті. Такі твердження мають право на життя тільки, якщо вони підтверджуються фактами. Проте абсолютно очевидно, що ці звинувачення не виправдовують вторгнення в Україну, яке зараз триває.
Агресія та мирне врегулювання спорів
З 1919 року міжнародне право все більше переорієнтовувалось на трактування агресивної війни як міжнародного злочину. Це визнання стало основою судових процесів над військовим командуванням Третього рейху та Японії після Другої світової війни – висунуті проти них обвинувачення охоплювали злочин агресії поряд з іншими міжнародними злочинами. З цією метою як російські адвокати, так і російські судді, брали участь у Нюрнберзькому процесі над нацистськими лідерами. Сьогодні найсучаснішим міжнародним кримінальним кодексом є Римський статут (договір МКС). В ньому агресія віднесена до міжнародних злочинів разом із воєнними злочинами, злочинами проти людяності та геноцидом. Отже, з цього випливає, що твердження президента Путіна щодо геноциду не можуть виправдати його власну агресивну війну проти України – беззаперечний міжнародний злочин, скоєний на очах усього світу.
Більше того, починаючи з першої Гаазької мирної конференції 1899 року, міжнародні відносини ґрунтувалися на розумінні того, що держави повинні вдаватися до мирних способів вирішення міжнародних спорів. Це розуміння було підтверджено в 1919 році зі створенням Ліги Націй і доповнено пактом Келлога-Бріанда 1928 року, який зобов’язував держави відмовитися від застосування сили як інструменту зовнішньої політики. Статут ООН підтвердив цю норму.
Крім мирних методів, таких як акти доброї волі, незалежні місії з встановлення фактів, медіація та арбітраж, втіленням мирного вирішення міжнародних спорів залишається судовий метод. У Гаазі знаходяться два провідні світові суди, створені для цієї мети: Міжнародний Суд Справедливості (МСС) і МКС. Ці суди завжди були відкриті для Росії, щоб подати скарги проти України.
Прецедентів подібних судових процесів у МСС багато. Після розпаду Югославії та кривавої бійні, яка розпочалась після цього, у 1993 році Боснія-Герцеговина подала позов проти Сербії до МСС, стверджуючи, що сербський уряд був причетним до геноциду щодо боснійських мусульман. Зовсім недавно, у 2019 році, Гамбія подала схожий позов до МСС проти М’янми, стверджуючи, що уряд останньої був причетним до геноциду щодо Рохінджа. Зазвичай у таких позовах держави-позивачі вимагають застосування так званих «тимчасових заходів» у формі тимчасових судових наказів, які зобов’язують державу-відповідача негайно вжити дієвих заходів для припинення будь-яких дій чи бездіяльності, які є протиправними або можуть посилити їх ефект, до вирішення конкретного спору.
Це шляхи, які міжнародне право залишає відкритими для держав, для вирішення спорів. Міжнародне право забороняє вторгнення.
Існують також прецеденти, коли держави передають власні спори на розгляд МКС в якості мирного способу вирішення спорів. У 2018 році Канада та п’ять інших країн – Аргентина, Чилі, Колумбія, Парагвай та Перу – передали ситуацію щодо Венесуели до МКС. Важливо, що кожна з цих країн, особливо Колумбія, прийняла біженців, які рятувалися від гуманітарної кризи у Венесуелі. Так само у 2018 році Палестина передала ситуацію в Палестині на розгляд МКС, що призведе до розслідування застосування сили Ізраїлем проти Палестини.
Таким чином, Росія могла приєднатись до МКС та направити свою скаргу про геноцид до Суду для розслідування та подальшого обвинувачення. Росія не зробила цього, можливо, через своє горезвісне небажання приєднатися до МКС – так і не ратифікувавши, а згодом відкликавши свій підпис під Римським Статутом після попередніх висновків прокурора МКС у 2016 році про те, що на Донбасі могли бути скоєні злочини. Але таке небажання, яким би непереборним воно не було, не дозволяє Росії обрати шлях війни для вирішення міжнародних спорів.
Наступні кроки МКС та вплив на конфлікт
Як би там не було, Прокурор МКС оголосив своє рішення відкрити розслідування ситуації в Україні на основі безстрокової заяви уряду України від 8 вересня 2015 року про визнання юрисдикції МКС щодо розслідування, переслідування та засудження міжнародних злочинів, скоєних на території України з 20 лютого 2014 року. Наразі щонайменше 39 держав-членів МКС оголосили про передачу ситуації в Україні до МКС. Відповідно до процедури МКС, таке звернення (що надходить від держав-членів МКС) повинно дати можливість прокурору швидше провести розслідування та судовий розгляд. Це також передбачає вливання додаткових ресурсів деякими з цих держав для надання можливості МКС виконати свою місію.
Проте слід мати на увазі таке. Хоча в деяких коментарях йдеться про «передачу Путіна МКС», прокурор буде розслідувати «ситуацію в Україні». Це означає, що він буде розслідувати всю ситуацію. Якщо це розслідування виявить порушення з боку будь-якої особи, це призведе до притягнення до відповідальності винного, незалежно від того, до якої сторони конфлікту належить ця особа.
Для Росії, виходячи з заявленої підстави для вторгнення, це мало б бути вдалим розвитком подій. Якщо в заявах президента Путіна про злочини проти людяності та геноцид, вчинені проти проросійських жителів України, є хоч крихта правди, то це розслідування виявить докази. Якщо Росія вірить у власні звинувачення, вона повинна радіти розслідуванню МКС в Україні та сприяти йому.
Що більш важливо, у зв’язку з відповідним розвитком подій, у президента Путіна тепер немає іншого виходу, окрім як забрати своїх солдатів додому. Цей крок Прокурора фактично залишив Путіна без будь-яких подальших аргументів на користь вторгнення. Я впевнений, що заради добрих цілей, світ може дозволити Путіну сказати своєму народу, що він привернув увагу Суду до проблем Росії. Але продовжувати воєнні дії – коли незалежні судові інституції взялись за розгляд відповідного питання – означає втягнути себе та вище командування в щелепи ще більшої кримінальної відповідальності. Така впертість лише розкриє причину цього вторгнення: суто агресивна війна.
* * *
Про автора:
Чилі Ебое-Осуджі був Президентом Міжнародного Кримінального Суду з 2018 по 2021 роки та суддею Суду з 2012 по 2021 рік. Зараз він є запрошеним професором права Германа Флегера в Стенфордській юридичній школі.